Как Снять килы.
Знахарь приходить до хати недужноі і поперед усего відмовляе над нею девять разів отсю примівку:
«Господку милосердний та добрий! Поможи міні сесу рщену-порожену ісцілити-ратувати! Йик ручки ручкам помогают, так і ми не самі собов, але з Матінков Христовов і з усіма сьвйитими, зі сьвйитим Петром і Павлом, з Илийом, Гавриілом, Михаілом, і з отчиком Николайом, зЙик ручки ручкам помогают, так і ми не самі собов, але з Матінков Христовов і з усіма сьвйитов Марі йов, з Рі здвом і з Йорданом і з Пасков.»
Тепер він набирае глини з сьлідів недужоі і робить з неі «тварь» (куклу) з головою, з руками, ногами, а прилагодивши собі «кілки», тоб то колючки з іжака, насамперед відшиптуе над недужою дальшу частину примівки:
«Я з цеі рщеноі-пороженоі вібиваю, вікликую і візиваю кольки сухі, кольки замислені, кольки замовлені, кольки набиті. Стій! Нового місьицьи не відновльий си, в повні не відповньий си, а старого не старі й си, лише счізай! Тьфу! Тьфу! Тьфу! Не меж більше мати права до сеі рщеноі -пороженоі іі скіпати, казити, розпинати, і морити.»
Тепер бере примівник кілок за кілком, бе в кожду часть тіла тоі «тварі» так, як вони вийменовані дальше і забивши кождий поодинокий кілок кидае ся на землю, качае ся по ній і йойкае немов з великого болю. Ся «оруда» починае ся такими словами:
«Я тебе з цеі рщеноі - пороженоі вібиваю, вікликую і візиваю: всі кольки з волосьи і з під волосьи»
Бе кілок, качае ся по землі і йойкае і так за кождим дальшим составом.
«З голови і з мізку, з вух і з рох-вух, з вочей і з під вочей, з носа і з перед носа, з зубів і з за зубів, з йизика і з під йизика, з вілиць і з під вілиць, з шиі і з під шиі, з горланки і з гортанки, з лопаток і з під лопаток, з ніхтів і з під ніхтів, з грудий і з під грудий, з серцьи і з пі д серцьи, з золотника і з гузлиці, з мочника і з п...(коли мущина, то з х....), з ніг і з колін.»
Відси перестае качати ся і говорить решту стоячи:
«іди, спаньи не відбирай, туску не завдавай! Попусти по добрій воли, бо попустиш по неволи. Сі кольки чі від чоловіка, чі від жінки, чі від дівки, чі з неділі на понедівнок вбрив, чі з понедівка на вівторок, чі з вівтірка на середу, чі з середи на четвер, чі з четверга на пйитницу, чі з пйитниці на суботу ворогам на охоту,- счізай, тікай, свій меч фатай, білше не скіпай, цесу душку не чіпай! Тьфу! Тьфу! Тьфу!»
Коли скінчить, велить принести око (літру) горівки, забавляе ся з домашніми, потішае недужу, що ій буде ліпше, але на певно не обіцюе, що його лік поможе, а коли його дуже допитують ся, то каже: «Йик ій буде на вік, то буде й на лік. Я не Бог.»
****
N описуе лікарську оруду примівника де в чому докладнійше, а де в чому менше докладно. Він підносить також віруване Гуцулив, що «лікарик-примивник» може пізнати порід(походжене) боли не доторкаючись тіла х(в)ороі. Коли його покличуть до хати недужоі, він закочуе рукави і велить х(в)орій перейти ся по хаті, покропивши наперед землю водою, щоби пізнати, куди ступали ноги хороі. Тоді він здряпуе ніхтями сліди, а назбиравши гаразд тоі глини, розмочуе іі слиною, і ліпить із неі фігурку подібну до чоловіка. Коли фігурка готова, він теше кілки з осинових скіпок і починае вбивати іх у поодиноки члени фігурки «і немов молить ся шептом до нечистого, прикликаючи на поміч його і всіх сьвятих»:
«і ви, неприязники, помагайте, не відставайте від мене!»
Далі говорить примівник:
«Я не бю кілки в глину, але бю в недуженьку (Катерину). Я тебе, боло, із сеі рщеноі вікликаю, візиваю: іди, спаньи не відбирай, не уймай, туску не завдавай! Попусти по добрій воли, бо попустиш по неволи.»
И т.д., як у иньших примівках, але ще ось із яким додатком:
«іди з очий, іди з плечий, іди з рота, з поза рота, ворітниць не фатай си, порогів не тримай си, іди з білого тіла, шоби ті чорна котюга(пёс) з’іла, і тота, шо ті наслала!»
Знахар заповідае, що та особа неохибно занедужае, котра наслала слабість, і дістае за сю штуку барана від сім’і(от семьи) х(в)ороі. Трафляеть ся, що недужа виздоровівши, хвалить ся, що вона наслала болу на сю або ту сусідку, з котрою жила «на перекірки», коли та сусідка припадком занедужае. В такім разі ся друга «недуженька» кличе знахаря і сей знов ій «відбивае кілки». Все йде так як попереду, тілько що знахар посилае тепер «напрьитати» слідів із тоі, що наслала недугу і з тих слідів ліпить чоловічка або жіночку для відбиваня кілків. Слів уживае таких самих тілько з тою ріжницею:
«Я відбиваю ті кілки з Параски, а не з глини ...» и т.д.
Шепчучи далі поодинокі части тіла в поданім висше порядку він набивае кілки в фігуру, а скінчивши кладе фігуру в каглу (камин) і промовляе:
«Ади ти тут зісхла, йик та глина зісхне!»
Та, що послала недугу, справді зосхне, а недужа «прийде до себе» і встане.
Примивка вид холери.
N, котрий завписав сю примивку, не сказал, кто видмовляе ии. Сю примивку видмовляе не знахар, а кождий газда. Вин говорить, „дерзко (голосно), стоячи перед ворітьми хати з відкритою головою вечером, заким іти спати":
«Коло нашого двора камйинна гора, Тесове кільи, огньина ріка. До нашого дому не приступльи Нї чума, нї чуменьйта, Нї скуса, нї скусеньита, Нї потрупоньки, нї потрупницї, Нї відьми з відьменьйти, Нї упирі з упиреньйти, Нї йике лихe не приступит до нашого дому. Сїдит Хархайло-Міхайло на зелїзних воротах, В золото-черлених чоботах, І золотим мечем мече, лихе стинає, Добре до нас припускає — Тьфу ! Лихе стинає, добре до нас припускає — Тьфу ! Лихе стинає, і в огньину ріку мече. Осове їм кілє в серцї ! Тьфу ! Тьфу ! Тьфу !»
Виговорюючи слова „cїдит Хархайло-Міхайло на зелїзних воротах" примівник кладе під порогом кусень зелїза, звичайно кусень зломаноі підкови.
Примівка від пострілу (пристрит, вроки).
«Війшов стрільини’й чоловік із стрільинóї хати, В стрільинім ковпацї, в стрільинім сердацї, В стрільиній сорочці, в стрільиних постолах, В стрільиних рукавицах, в стрільиних портьиницах На стрільину’ гору’ с стрільиними мечами, Йив скіпати-лупати, мечами розсїкати, Стрільинóї жінки собі шукати. Вчюла Христова Матїнка, Спустила си шьовковими шнурками. „Стій же, стрільиний чоловіче, Стрільину’ гору не лупай (лучай)(не стріляй із лука, та се буть помилка) , мечами не розтинай, Стрільиної жінки не шукай ! Іди, біжи, лети ‘д Грицеви (імярек), Візивай пострів жіночий, Пострів дївочий, пострів парубочий, Пострів відьмьини’й, пострів упирьини’й, А хоц пострів вихрови’й, хоц пострів бурьови’й, Хоц пострів пустинцкий, хоц пострів пустевницкий, Хоц він йиблоновий, хоц він грушьóвий, Хоц він щьотовий (щёлканье в костях), хоц він угарковий (от угар в голове), Хоц він віворотьинний (пострил походит вид виверенного дерева, пид которым сидит чёрт), хоц він скрапiтний (шкрапинний) (помилка, скрапите- «камяне румовище»), Хощ він жидівський, хоц він вірменський, Хоц він циганський, хоц він старецький !
Яж його візиваю, яж його вікликаю, з голов, з під голов, з тїмйи, з під тїмйи, З вій, з під вій, з очий, з під очий, З вух, з під вух, з голосниць( с висков), з під голосниць,
Зі слухів, з під слухів (через помилку- с слухих, с пидслухих), з нїздрів, з під нїздрів, з губів, з під губів, з йисен, з під йисен, з вілиць, з під вілиць, з зубів, із за зубів, з йизика, з під йизика, з хавок, з під хавок, з плечий, з під плечий, з грудий, з під грудий, з володий, з під володий (суставы внутри грудей), з серцьи, з під серцьи, з сердечного коріньи,з під сердечного коріньи, з потрухів, з під потрухів, з калюхів, з під калюхів, з почьок, з під почьо’к, з живок, з під живо’к, з суставів, з під суставів,з мізку, з під мізку, з кісток, з під кісток.
Чі погаданий, чі покликаний На румйине лице, на жьовту кість, на черлену кров, З очий чорних, з очий пону’рених, З очий тріскооких, з очий віпулооких, З очий призорих, з очий лукавих, З очий каправих, з очий слезавих- Візиваю, вікликаю! Прошу сьвйитих знаних і незнаних, Аби стали на мій зов на поратунок. Ирстителї сьвйиті, угодники божі, Аби візивати, вікликати, Не грішити, не лишити На макове зерно, на тонкий волос.Вон з тїла їх голос ! Йик си зачьив від вітцьи, мати породила, В уплав не вбродила, так аби був здоров від року в рік На щїлий свій вік!»
Сю примівку відмовляють над мастю, що нею маже ся все тїло хорого по cїмразовім повтореню примівки.
