Заговор від запою

« Іду я, раба Божа Палажка, до раба Божого Омелька усе лихо одганяти - з його жил, з його жовтої кості, з його червоної крові, з його семидесяти суставів, з його сивого волоса, з його голови, з його булави, з його очей, з його плечей.  Цур тобі та пек, сімсот болячок та глек, паскудо проклята, гидото пиката, заклинаю тебе ладаном та кадилом, страсною свічкою та кропилом. Іди, жабьяга зводнице, гадюча гріховоднице, не на людське горе, а в пущі та в нетрі за льодове море, де ні дерева, ні трави, а снігове поле, скеля на скелі, сім київ твоїй голові. Тут тобі не жити, жовтої кості не сушити, червоної крові не пити, серця тобі його не в’ялити! Іди ти, жабьяча зводниця, гадюча гріховодниця, на ті болота та на ті очерета, де глас Божий не заходить, де люди не ходять.

Палажка налила в миску с кружки воды, влила из бутылки немного святой воды, бросила в воду уголек и кусочек печины, взяла в руки веретено, окунула его в воду и задела шпинькою накрест по краям миски; потом взяла нож, окунула его в воду и снова задела ним так же по миске, и все шептала:

Як (п)ішла я понад болотами, та понад очеретами, та прийшла(зійшла) на високу могилу. Ой там на могилі, та (на) Осіянській горі стоїть церковця Божа, бубликом замкнута, медяником засунута; одкусю я медяника, одкусю я бублика та війду я в ту церковцю,а там святая святниця, небесна цариця.
Пьятінко-матінко, і ти, (святий)понеділку, Божий ключнику, Горпино, Марино, Ага[фіє?], Олексо, Романе, Дем’яне і ти, Миколаю, Мерликійський чудотворче, пом’яніт раба Божого Омелька і ті книжки, шо в церквах читають, Ярмолаю, Бармолаю, Псалтирь і ту, що телятиною обшита.
Наберу я в черепок хуху-духу та виллю я на раба Божого Омелька. Аллилуй же його, Господи, шарпани його по боках, по ребрах, по кістках, по череслах, коло його скотини, коло його дитини, пом’яни його, Бичковський Марку, Сухий Никоне, Мокрий Миколаю. Радуйся, Охрімко, Пархимко і ти, невісточко, свята Покрівонько, що в Лаври мурована! Хрест на мені, хрест на спині і з боків скріз хрести, хрестами захисти, і вся я в хрестах, як овечка в репьяхах. Шари мари, дара Господа в час Василечко попер. (Помилуй його, безкостий Марку, сухий Никоне, мокрий Миколаю! Сарандара, марандара, гаспіда угас, василиска попер!) Амінь біжить, амінь кричить, амінь доганяє! Тьфу!»

Палажка дунула на воду трижды накрест и дала Кайдашу напиться. Затем она вызвала Кайдашиху в сени и велела ей утопит в водке маленький щенок, намочите в той водке на три дня сельди и дать ту водку Кайдашу похмелья.

Iван Нечуй-Левицький. "Кайдашева сiм'я"


Обратная ссылка: https://mooncatmagic.com/raznoe/165/zagovor-vd-zapoyu/846/