Чинатарі

1. Вони чиньи всьикі вчинки и то такі: варьи мурашки з мурашковинов, та клинут, аби тоти а тоти гризли си, кидали си, сварили си; йик тоти мурашки у печи мелют си, так аби и тоти люде не мали нї відки поратунку. Переварені мурашки сиплют у хату; у тій хатї люде сварьи си, бют си, гризут себе и дїтий та нераз и убивают си.

2. Таке то, таке водит си помежи люде. От тота чинатарка йикас, шо Молдавами волочит си, та шо віробила! Ой, йой, йик їм мешканьи знівечила, шо не дай Господи! Та то кажут, шо на¬радила друге, та взьило креви з різниці, де товарьита ріжут, та ревеща (земльи з купини мурашок, йику воли рогами розбивают, та мечут по собі ревучи) и жмйикотиньи з під валуба (жолуб), де двоє свиний годує си и вони си жрут, и песьичок, и то до купи йик змішьиє и посипле в хатї чий, то так там будут си жерти и бити до креви, що йой! Такого матрігана вона нарадила! А за що? За тото, що тота свого чоловіка придибала з нев ! Таже йик сьвіт сьвітом, то чоловік одної не може держьити си; та йик би була матрігану не нарадила, то було би нїчо! А так, так си сварушьийи, шо най Біг боронит від такого.

(Космач).

2. Був один чоловік, що дуже любив си из своєв жинков, а це було ци в Березові, ци Яблонові; там чельидь ходит у спідницьих ; тай одного разу кидали сіно, вона на сїнї а він подає вильми; єму надходила тота година, що він мав перекинути си у вовкулака, тай каже: Живо, жинко, складай д’ горі, бо я дес маю йти, а тут може шо прийде, то на тобі вили, абис си боронила, абис била, лиш диви си, аби не по голові! — Тай пішов. За йикис чьис прибігає вовк тай до неї. Вона си спудила тай зачьила вильми по голові бити; він май на сіно, тай хап за спід- ницу, и відер кусень тай утік. За чьис приходит чоловік з розби- тов головов. Вона каже: Ти де був, шос голову побив? — Та я упав у рипу та так побив си! — А тут каже вона, був вовк. — Він зачьив сіно подавати тай вішкірив зуби д’ ні, вона си дивит а то з ї спідниці' тай каже: А се шо у тебе в зубах?— Він вій- мив тай каже: Ой знаєш, я вовкулак! — Вона си спудила: Ой, ой! — А він каже: Не бій си; я йик тобі признав си, то я вже чистий став ! — Бо вповідают старі люде, що йно, доки не при- знаст си або відьма, або опир, або вовкулак, то доти є такий, а йик признаст си, то стає чистим чоловіком.

(Космач, зап. К. Лисинецька.)

Ворожки

Ворожка се така чельидина, шо ворожит из звіздів, ци чоловік буде жити, ци умре. Иик вона хоче ворожити, мусит перебути на дворі через цілу ніч и дивити си ув одно на звізди; аж рано вона може сказати, ци хорий вібуде слабість, ци він умре. Вона пізнає из звіздів, ци від Бога прийде смерть, ци слабого хто другий хоче стратити. Вона знає, хто хоче стратити і а й каже. Йик мольфар наважит си на кого, а тот піде до воржки, вона спізнаст из звіздій, хто набив ківків, вона так само на того відбиває ківки, але нараз так, шо єго моцно ухопит. Тогди він посилає до тамтого та пзосит: Попусти ти, то и я попущу. — Попускают та подужьиют.

Йик котра чельидина або чоловік хоче стати ворожков ци ворожбитом, то мусит 9 день не вмивати си и не молити си и через тоти 9 день носити йийце під лївов руков, під пахов; але при тім мусит віречи си Суха Христа й віри й неговорити ні до кого 9 день. По девйити дньох віведе си з того йийцьи чортик, котрий буде усе казати тому, шо єго носив під пахов. Є й такі ворожки, шо ворожьи зі сну або з руки; найліпші до того циганки; є й межи дівками такі, шо ворожьи, але то пусте, вони віливают воску на воду, або розтопленого олова, та з того нїби шос вічитуют, але то пусте. Ворожити уміє лиш тота чельидина, яку мама ци хто другий цего навчит; вони не родьи си ворожками а стают, йик прахтичьиют; відьми то родьи си; є родимі відьми. Йик би йика ворожка війивила за свого житьи тото, шо вона знас, уже не може ворожити, а лиш тота друга. Йик ворожка умирає, мусит усе переповісти другій чельиди- нї, инакше буде дуже несупокійну мати смерть, буде си дуже мучити.

(Жаб'є — Илько Мицканюк).

Примівник Йик шос таке доскулює чоловікови, шо зїльи саме не помагає, то він йде до примівника. Тот бере воду або чеснок и говорит примівку та тиче (значит) на чеснику шо слово, а йик примовив 10 слів, робит хрестик на чеснику або воді, тай плює на ліво; так до кінцьи, аж доки не віговорит усу примівку. Тогди розтовче чеснок тай помастит ним рану, або тов водов, тай зараз помагає.

Такому примівникови дают шустку, ци хто йику ласку має, або тот примовит такі так, за чоловіцтво, шо добрі вони собі. До инчого мусит примівник відгашувати вугльи и то помагає ; найліпше вугльи з живої ватри; а ї робит си так: Треба патика рівно грубого и на оба боки однако розколеного; в тоти розколини кладе си чир; патик приперає си одним кінцем до ла¬виці, а другим кінцем до йикої лодви. Два перваки, однолітки, тай аби однако звали си, шуруют шнуром доти, аж йме си чир; тим чиром розкладают ватру, а вугльи з неї гасит си на водї. Кождий примівник мас свою днину, коли він не їст и не не; він кличе при примівцї до помочи тот день; деньготу него свйиток.

Примівка від уроків:

Гасити вугльи, при тім так примовльити:
Господоньку и всі сьвйиті Божі, станьте минї на помочи ; просїт Бога за нас грішних и поможіт минї, аби се счезло, пропало йик піна на воді, йик роса на траві, аби воно не мало діла до білого тіла, до жовтої кости, до черленої крови, аби се не мало діла тїло влести (вялити), молодість відбирати, володи пускати, хорих завдавати ! Щезай, пропадай на сині моря, на жовті піски; та.м дївка-вермінка з чорними очіма; там маєш коринити си, зелені вина попивати, в шовкових подушках си вісипльити, йирі колачі поїдати ! Йик нимае ніхто путерії змірити сонце на небі пйидев вздовж и в поперек, йик нимає ніхто путерії з.мия в жильце поцілувати, а шершеневи в гузицу надути, так аби не мав моци-путерії до сего иршеного, пороженого, йик отец зачьинав, мати породила, на сес сьвіт пустила! Скоро, борзо, чверть макового зерна, не пушу, не лишу!

(Жабє, від Василька Драгирука записав Петро Пньовский).

2. Хто хоче градівником бути, мусит украсти палицу у стар- цьи або патик, шо зажегают ним сьвічки у церкові, покласти єго у таке місце, аби 9 службий на нему си правило; потому треба тот патик так узьити, аби ніхто не видів и заховати дома на зі- стріть сонцьи (вершком до сонця а гузаром від сонця). На пер¬ший сйитий вечер не має ні з килі нїчо говорити, нїчо їсти, нїчо пити. В вечерьих з кождої страви має по 9 раз узьити, сховати у платок^и не говорити, аж на Різдво; а йик єго хто на Різдво спитає: Йик спав? Ник днував? — має по-тихо уперед сказати: Я град відвертав, — а потому сказати в голос: Гаразд! иик ви? — йик прийде туча, град, бере тот патик, кладет на него ве- черу у илатку, здоймає одїньи, стає голий против тучі и так каже: Я тебе спираю и не пускаю, не сам собов, але з Пречистов йитов, з усими сйитками и з поліічниками, з поратівниками! Усі сйитки мушу згадати и на службу давати, аби мене помогли урадувати; аби тьи сила Божа вбила каміньилі, лісами, аби я тебе не допустив з своїми помічниками ), з усї.ми днями, з недїлев сйитов, з понедївником поратівником. Господи Боже поможи! Ни- колаю сйитий до мене приступи; оцесе від мене відверни, йик я оцим буком жьибу від гадини відвернув!

(Яворів.)

6. У Чорногорі є замерзле озеро; йик верже хто у него каменем, зараз вібіжит з того озера білий кінь, а на ним сидит білий чоловік; він бігає по-верхи по леду и лупає копитами лїд; зараз збігают си з .міхами душі страчених, тай тоти, що других стратили, набирают у міхи кавалки леду и летьи з ними у хмари. Відтив сипльи вони ледом туди, куди їх поведе тот на білім кони. Чим більше тих душ є, тим більше граду.
(Яворів).

7. Один чоловік пішов коло озера тай став під криву сме¬реку и верг відтив каменем в озеро, аби доконати правду, що ка- жут, що йик вергти в озеро каменем, то ме падати град. Сам став під смереку, аби го град не вбив. Тогди з озера вібіг сивий кінь а на ним сивий чоловік. Тогди озеро заліерзло, а він, тот на кони, бігав по тім леду и лупав лід копитами. Потім душі тих, що вішьиют си, ріжут си, тратьит си сами (чортові душі) понабі¬гали з міхами и несли у гору у хмари. А була їх велика сила. З хмар йик зачьили сипати ледом, то трохи єго не вбили. Шьистє, що сховав си під смереку. Метали такі кавалки леду йик лопати, голови; найбірше там коло того озера. Гіоделеко від озера то падали малі кавалки леду-граду.

Є люде, шо тоти душі затрачені, що несут вітром град міхами, спирают, та хмари градові відвертают. Тогди тоти душі з міхами з градом кричут д’ нему: Пусти нас, бо ми си розсїда- емо! — їм тьижко тоти міхи з градом держьити, а идучи розсипают тот град, тай їм лекше. Тому вони просьи си: Пускай нас, бо ми си розсїдаємо! — Тот чоловік, що знає хмари градові відвертати, кажет їм, куда би вони ишли, ци дорогами, ци ліса¬ми, ии скалами, ци горами, ци долами, ци городами, ци польими. Тот чоловік іх дес мусит пустити, звичайно пускає в другий край. Чоловіки, що знаюг хмари градові відвертати та прогоньити, то робльит то палицев, що нев розігнали гадину пожираючу жьибу. Така палицьи, що нев розборонено жьибу від гадини, має міць градові хмари відвертати. Чьилїдь берет кочергу, лопату и сокиру навхрест, оперідь хати кладе на горщок, що внїм ще нїчо не було, та накриває зеркалом, у котро ше ніхто не дивив си, тай каже: Так йик на сьвйит вечір не малас моци прийти на вечьирю, колим тьи закликала, так и тепер абис не мала моци на мої грунта, городи приходити! Був чоловік, що ищов від церкови та повернув у коршму. Град надійшов на коршму. Люде закричьили, що град усе вібє. Він сказав: Не бійте си! — Казав дати собі жидівці погар пива, перевернув д' гори дном и держит на долони. Аж надбігає чоловік з градовим міхом и до коршми д’ нему гіросит: Пускай нас, бо ми си розсїдаємо! — Він каже: Я вас пускаю, але абисте йшли самов лиш водов! — Люде віходьи з церкови, йдут доро- гов а то сонце гріє, а водов такий град упав, що лїд став такий, йик в зимі!

(Голови, від Петра Шекирьика записав Лука Гарматїй).