Зовсім іншим спостерігаємо лікування воском на території Білоруського Полісся. Там вважали, якщо в людини довго болить голова, отже, в ній знаходиться «скула». Потрібно було розтопити на сковороді віск, «скрутити» з нього свічку (завбільшки з палець), покласти на вухо полотняну ганчірку та вставити до вуха свічку. Після цього свічку запалювали та приказували:
«Скула скуланіца, скула-каутуніца, скула-рожа, скула-ятраніца, скула-вєтраніца! Вуйді, ятрасьць, спад бєлай касьті, спад румянага тела, їді у чіста поле, там ти шумі, там ти гуді, там ти сабє мєстачка найді, (...) памажи, мой дух палюбі.».
Обряд звільнення від хвороби супроводжували очисні дії: обов'язково перехрещувалися, тричі спльовували слину та сходили з місця лікування.
Останній спосіб лікування голови від хвороби за допомогою свічки згадує і дослідник білоруської етнографії А. Сержпутовський. За його даними, з подібною метою розплавленим на вогні воском просочували папір, згортали в ріг, встромляли свічку хворому у вухо та запалювали.
Власні експедиційні записи на території Березнівського та Рокитнівського районів підтверджують лікувальні властивості «воскових свічок». В даному регіоні їх використовували при «закладенні» вуха та «забитті» носових порожнин.
Так, в с. Балашівка Березнівського району знахарка «ставила свічку» людині, яка внаслідок застуди скаржилася на слух. Для виготовлення лікувальної свічки розтоплювали на сковороді віск, яким змащували газету. Свічку намотували на дерев'яне веретено, яке згодом виймали, а свічку вставляли у вухо хворого. Зовнішній кінець свічки підпалювали. Вважалося, що така свічка мала здатність «натягати», «витягати» гній. В с. Нетребі Рокитнівського району «свічку» встромляли не лише у вухо, але і в ніс. За даними інформаторів, така процедура проводилась для того, щоб уникнути хірургічного втручання. Матеріалом для виготовлення такої «свічки» служили розтоплений на плиті віск і відріз бинта. Бинт занурювали у розтоплений віск та намотували на дерев'яну палку. Останню витягали, а свічку вставляли у вухо або в ніс Лікувальна свічка виготовлялась таким чином, щоб один її кінець був гострим, а другий — широким. Широкий кінець свічки підпалювали.
Свічка, виготовлена способом «качання», «сукання» воску стала магічним атрибутом знахарської практики. Наші експедиційні записи на території.Рівненського Полісся засвідчують, що особливою магічною силою наділяли воскову свічку, посвячену в церкві на Стрітення. Традиція святити в цей день воскову свічку, обмотану льоном, зафіксована нами в різних населених пунктах - с Білці Березнівського району, с. Клесові Сарненського району, сс. Бережниці, Кураші Дубровицького району. В усіх названих селах « стрітенська » свічка та льон вважали ся «помічними» засобами від «рожі». Факт застосування при спалюванні «рожі» «громничої» та святовечорової» свічки констатує З.Є.Болтарович. За відомостями Братчикова, у Волинській губернії з лікувальною метою використовували свічки, посвячені підчас «страсного» або «світлого» тижнів. Остання особливість характерна і для території Київського Полісся. Згідно сучасних досліджень А. Шкарбана, «рожу» спалювали «страсною» свічкою, посвяченою на Чистий четвер, або свічкою, яку святили в церкві на Паску.
За даними Братчикова, при лікування «рожі» (Eresipelas) хворе місце людини накривали червоним вовняним поясом або червоним сукном, поверх якого стелили лляну куделю. Останню підпалювали посвяченою свічкою. Такий спосіб лікування необхідно було повторити 2-3 рази. В архівних матеріалах XIX ст., присвячених дослідженню Рівненського повіту, також згадується метод «паління», «спалювання» «рожи» або «бешихи» восковою свічкою. Називаються такі супутні атрибути обрядодійства, як рушник, червона ганчірка, червоний пояс або червона хустка. Восковою свічкою підпалювали дев'ять «пасом» нечесаного льону, а інколи-дрібний порох. В обох випадках спалювання супроводжувалося читанням молитви «Отче наш» та народними замовляннями.
В різних районах Рівненського Полісся нами зафіксовано низку замовлянь від «рожі». Зокрема, в с. Глинному Рокитнівського району «шептали»:
«Чи ти болячка, чи ти болячіще, чи ти рожавая! Я тебя визиваю, я тєбя умовляю, з чирвоної крові, з бєлої кості, з рум'яного тіла. Костей нє ломі, рум'яного тіла не марнуй! Господі, преступи да поможи!».
В цьому селі «рожу» накривали червоною хусточкою - «шоб ето вже вона злізла червоним», та зверху — клали дев'ять «клубочків» льону. Спалювали «рожу» три рази. Дев'ять «балабушек» з льону над червоною «латкою» спалювали і в с. Зеленому Володимирецького району. До кожної з них примовляли:
«Божа Матінка, приступи, да Божей (...) рожу спалювати поможи! З чирвоной крові," з білой кості, з раби Божої (...)». В с Балашівці Березнівського району побутувало ще складніше замовляння: «Болячка шумова, болячка осьцєна, болячка вєтряна, болячка синя, болячка солодка, болячка смертенна, болячка прислана, болячка приспана! Годи колоти — пороти, жовтої кости ломати! Тоді ти колола-порола, як я тибе ни знала, Господа Бога ни прохала. Типер шепчу, Господа Бога прошу, вишипчую, вимовляю на бістриє води, на густиє лози, на росхудні дроги одсилаю! Сядь собі на мєсті на золотому креслі! Запий, загуляй, хрищену молитве-ну (як називаєца) Божий покуй дай!».
