(Уривок з книги Громовиці Бердник "Знаки карпатської магії". Автор - донька фантаста Бердника (одразу зазначу - не та що т.зв.Варяжка). За вдалого піару ця книжка могла б стати "українським Кастанедою". Але напевно не стане...)

Одним із інструментів, які досить часто використовуються при ініціації, при лікуванні, а також при інших обрядах, зокрема, для входження в транс, є особливий музичний інструмент, відомий у Карпатах із сивої давнини, а саме дримба.
Власне, тибетські, алтайські народи та інші народи Азії знають аналогічний інструмент (традиційно його називають варганом ). Різниця між гуцульською дримбою та варганами інших народів світу (в яких, до речі, теж були поширені шаманські техніки та практики входження в розширений стан свідомості) невелика незначна відмінність у формі. Поза сумнівом, варган чи гуцульська дримба це не просто музичні інструменти. Це також засіб для досягнення стану розширеної свідомості без допомоги рослин із родини пасльонових. Дримба звучить на два голоси: один із них чують слухачі, а інший тільки той, хто грає. І оскільки дримбу міцно притискають до зубів, створюється сильна камертонова вібрація в тілі. Цей ефект призводить до повної зупинки того, що старий маг дон Хуан із племені які називає «внутрішнім діалогом», а мольфари повсякденним розумом.
До речі, за формою дримба схожа на камертон інструмент, який використовується для настроювання музичних інструментів. То може, гуцульська дримба і є древній камертон для настроювання на внутрішню музику небес? І з допомогою цього маленького інструмента мольфар входить у такий стан, в якому починає чути «гармонію сфер», що нею створено та впорядковано світ?
Можна сказати, що дримба для мольфара те саме, що священний бубон для шамана. Як відомо, сибірський чи американський шаман досягає трансу за допомогою магічної музики, яку видобувають із бубна чи особливої тріскачки. Шамани називають свій бубон «конем», який переносить їх у світи духів, і гарному шаманові достатньо кількох ударів у бубон, аби привести свою «точку фіксації» до належного зміненого стану свідомості. Так само служить мольфа рові дримба.
На цьому інструменті грають за допомогою губів, зубів, язика й дихання одночасно: високі звуки досягаються звуженням ротової порожнини, низькі розширенням, тихіші голосніші диханням. А саме звучання нагадує буддійські мантри. В Карпатах дримба відома з незапам’ятних часів. Цікаво, що традиційно вона вважається жіночим інструментом. І до сьогодні кожна друга гуцулка «уміє в дримбу».
Дримба має особливу силу, вважають мольфари. Це магія в звуках, примівки в музиці. Звуками дримби можна вилікувати хворобу, ці звуки пробуджують енергію каменя, дерева, металу, вони наділяють моль фара особливою силою. За допомогою звуків дримби можна причарувати кохану людину, приручити дикого звіра, ворога зробити другом...
Дримба дуже примхливий інструмент, каже Мольфар. Вона дуже тонко відчуває настрій того, хто на ній грає. Тому з її допомогою так легко передати всі відтінки настрою і сум, і радість, і любов, і жаль та смуток розлуки...
Майже кожен мольфар ще й володіє якимось ремеслом. Наш герой відомий на всю Гуцульщину мосяжник, тобто майстер по металах, зокрема дорогоцінних. А ще він виготовляє музичні інструменти. І дримби теж.
Мова людська недосконала, тихо промовляє Мольфар. Досконала тільки музика, бо то мова верхніх сфер, мова горніх світів і світлих духів. Уся природа, кожна рослина й кожен камінь мають свою музику, лише люди її не чують. Чують окремі щасливці. І хто в змозі відчути й почути її то найщасливіша людина в світі. Був час, коли світ мав єдину мову, й колись знову настане такий час, коли людство матиме єдину мову музику...
І знову Мольфар підносить дримбу до вуст і ллються звуки, що передають і жебоніння гірських потічків, і передзвін зірок над карпатськими вершинами, звуки, повні Сили, що бере початок десь там, у глибині тисячоліть, в самому духові наших предків, котрі відчували і знали, що суще нероздільне. ..
Тихі звуки дримби заколисували... І ось уже заснула свідомість раціональна, глузлива, скептично недовірлива свідомість людини з великого міста. А натомість пробудилася інша потаємна, та, що знає, відає... Звуки дримби віддаляли та приглушували решту звуків та образів реального, фізичного світу. ..І ось вони зникли зовсім... А народилися, відкрилися інші звуки звуки світу, де все було інакшим... І той світ, світ мольфарської блискавки, був зараз реальнішим за все.
Далі звуки дримби стали швидшими, дрібнішими, різкішими, вони пробуджували до руху, до динамічного польоту й тіло, і нову свідомість. Вони пробуджували бажання бігти, ні летіти, ледь торкаючись ногами мовчазних скель, які я знала це берегли споконвічні таємниці гір, дерев, хвиль гірської ріки й високого, неймовірно високого неба над карпатськими полонинами...
І біг політ мій тривав безмежність - чи мить? Хто скаже про тривалість там, де відсутнє поняття часу? І ось на моєму шляху здійнялася величезна гора. Що це було реальна вершина, один із карпатських бескидів, чи легендарна гора символічний центр Світобудови? Вузька стежка гадюкою звивалася вгору, і я пішла нею...

***

На височенній гірській вершині – гігантська дримба. Коли сходить сонце і перший промінь падає на сиво металеві вигини її тіла, дримба на кілька
хвилин спалахує полум’ям, і тоді на вершині палає багаття. І той золотавий стовп нагадує ватру, яка попереджає.
Про що?
Про те знає лише стара дримба, що вже віками стоїть на вершині. Коли над горами пролітає вітер – він помічає стару сиву дримбу та грайливо пестить її в легких обіймах, і ледь чутно – ніжно й сумовито – відповідає йому дримба. А іноді над гірськими вершинами бушує вихор – і тоді озивається до нього дримба протяжним гулом, і луна йде над горами, лякаючи полохливих мандрівників. А сміливим – дає нову силу на важкій дорозі. І гуде, гуде, виспівує стара дримба, а вітри знову й знову торкаються гудка та змушують бриніти луною на всі гори.
А коли настане горобина ніч і загуркочуть громи над гірськими вершинами, породжуючи ярі блискавиці, і полетять між небом і землею вогняні стріли, тоді замре в очікуванні стара дримба, а в прадавній печері всередині гори стрепенеться старий Мольфар в очікуванні урочого часу. І настане мить, коли в саму дримбу вдарить блискавиця, і зрадіє стара дримба, дочекавшись того моменту, заради якого й поставили її тут бозна коли. І по У гудку, прямому, як стріла, ясному й міцному, V як мольфарська дорога, піде вогняна стріла в г землю, в гірську печеру, де вже давно чекає і на неї старий Мольфар...
Дримба це символ шляху мольфара. Обрис її то звичайний людський шлях, від народження до смерті. Язичок же посередині (його називають миндик) тонкий, дзвінкий, виготовлений із найякіснішої криці; він проходить на межі життя й смерті, але все таки не торкається їх це шлях мольфара, шамана, істоти, яка народилася, усвідомила себе й пізнала смерть, і шлях її, тонкий і виразний, з тої миті відрізняється від життєвого шляху інших людей. Миндик це блискавка, одвічний знак мольфарства. Починається цей шлях посередині коли людина найдалі й від народження, і від смерті. А закінчується там, де точка життя з точкою смерті майже стикаються. Крім того, гудок завжди робиться з криці, у той час як обід із заліза. Криця символ сили, метал, гартований вогнем. Це символ того, що коли людина усвідомлює у себе «блискавку в крові» , тоді починається шлях Мольфара...
Можна згадати й про важдру символ бога Шиви в індуїзмі, а також важливий езотеричний символ у тибетських та буддійських традиціях; тут ваджра уособлює міць та ясність духовного шляху. Важдра вважається також символом духовного світу, а сам термін перекладається як «алмазнаблискавка». Формою ваджра теж дуже нагадує дримбу.
Випадок? Збіг? Чи глибока закономірність, сенс якої знають тільки втаємничені?
Ми вже згадували про те, що традиційно дримба вважається жіночим інструментом. У деяких місцевостях Карпат «дримбою» навіть називали молоду відьму, яка «спеціалізувалася» на любовній магії.


Обратная ссылка: https://mooncatmagic.com/raznoe/165/drimba/2686/