По внѣшности Доля представляется или до мелочей похожей на человѣка ею опекаемаго (разск. 1 и 2), или же сообразно ея характеру, активному или пассивному, ее надѣляютъ или признаками и символами дѣловитости, бережливости, заботливости, или обратными качествами (разск. 4 и 5). Положительную, активную Долю народъ представляетъ такъ: „хороша, обсмыкана, обтыкана, волоски стромлять“ (волоски она собираетъ послѣ уборки хлѣба); ѣстъ она, и послѣ нея остается (4-й разск.).

Пассивная Доля „заспана, запухла, обтрепана, неряшныця"; прожорливость ея равняется ея лѣни; она валяется голая подъ колодой (5 рагск.). Доля всегда стоятъ на сторожѣ интересовъ человѣка, даже
тогда, когда человѣкъ отдыхаетъ или „пье та гуляе" (разск. 1, 2 и 5).

Кромѣ Доли, въ вѣрованіяхъ украинскаго народа весьма часто являются и другія олицетворевія, о которыхъ кстати также сообщаемъ записанные нами разсказы.

I. Доля.

1) „Я долю видііла, якъ вашу милость; хочъ не свою видѣла, та чужу; ще-й по плечамъ поляпала! Занялось сінце у чоловика на заговінахъ, і біжить Доля, кричить: „Боже жъ мій, рятуйте (спасите), пропали ми!" А моя дівчинка вскочила у хату: „Пужай (пожаръ), мамо, гоіть (горитъ)" (старуха подражала дѣтскому говору). Я ухватила, поставила мясне у пічь, ухватила відра, — біжить Доля хазяйчина (у которой былъ пожаръ), а я до неі: „Параско, чи то новакъ горитъ?* — „Ні, наше сіно!* — „Вернись, Параско!" і по пле-
чамъ іі похлёпала, а вона побігла геть кругомъ та все кричитъ. Люди збіглисъ, жінки росказуютъ: то Доля Парасчина згвалтовала (встревожила) людей".

На вопросъ, въ какомъ видѣ представилась разсказчицѣ Доля, она заявила: „вона у кожусі і платкомъ підвязана — оттакъ, якъ теперъ ми запиваемось; якъ отце (вотъ) ваша милость ходите— отце жупанець, сорочечка хороша — такъ і ваша Доля ходе".

Подъ наплывомъ воспоминаній Степуха тотчасъ перешла къ другому случаю изъ своей жизни.

2) „У мене хазяінъ бувъ темний, уже літъ въ сорокъ кровъ наляла зъ роботы. Ідемъ ми на річку, а вінъ і каже: „ідіть же ви, сучі дочки, на річку, я не буду тюкати, якъ свині буряки поідять!" Коли це ми вертаемось, а вінъ у городі ходе, та тільки: „фить-фить, фить фить!* — травить; налапа (подыметъ) колосокъ і стромля (тыкаетъ) у стожокъ, мете; а я собі йду: „що вінъ тамъ робе? землі понаміта".
Увійшла у хату, а хазяінъ у хаті лежитъ. „Коли ти увійшовъ? ти жъ бувъ на городіі" Вінъ спавъ, а то ёго Доля ходила".

3) „Жила старушка, та таке, хороша!... Доля іі просе: „іди у Бамутъ (Бахмутъ изъ Дружковки) жить, а то я робити не хочу; я хочу у лавці жить". — „Я до своеі немочи буду робить, я буду своіми руками зароблять, буду довольна". Не пішла, не захотіла.
Грішно Долю лаять, — Доля помагае роботать".

4) „Якъ моя Доля мені та помочи не даетъ, то хочъ перервись! Була собі служебка, була і бариня, і служебка була краще барині, а бариня ряба та нехороша. Отъ служебка дивиться у дзеркало тай каже: „яка я хороша, а моя бариня нехороша, та я у неі служу", тай усміхаулась. Бариня і помітила. — „Чого ти сміешься? чого ти сміешься? — „Не въ гнівъ вашій милості і не гнівайтесь, що я вамъ скажу: які ви рябі та нехороші, а я за вами ухождаю“. — „Черезъ те, що моя Доля хороша, а твоя Доля нехороша . Якъ хочъ
побачити (увидать) мою Долю, напечй, навари і понеси на перехристя— побачишъ. Служебка такъ і зробила: сіла, жде; коли йде Доля — обсмикана, обтикана, колоски стромлять (торчатъ); сіла, і'ла не і'ла— все ціле; поі'ла, подякувала (поблагодарила), пошла.

— „Іди жъ ти, каже бариня, завтра та покличъ свою Долю, побачишъ; та попроси у неі щобъ вона
тобі що небудь дала" . Іде Доля — заспана, запухла, обтрепана, неряшниця; сіла, геть все поіла. — „Доле моя, Доле, що дай мені, то дай!" Вона взяла та и дала валу (толстаго сукна, войлока) та суковатого, дрякуватого, що ми не змикаемо клоки. Приносе до барині. „А що, видёла?".... Почали розматувати, а въ тому валу та драгоцінні камушки.

Сказали запрягать кучеру, ідуть у городъ, купують у іхъ ті каміньці. „Хто мою служебку заміжъ візьме, тому і продамъ", каже бариня. Одинъ і каже: „якъ би це я не жонатий!"... вийшла (замужъ).

„Отъ хочъ вірте, хочъ за брехню почитайте, хочъ запишіті" шутя закончила Кошевая.

5) Було два брати іхъ— братъ богатий і братъ убогий; і просе убогий у брата пшениці пожаться. Жне день і другий; пішла хазяйка до дому дітямъ варить, а вінъ усю нічку жне; коли чуе— хтось волоски збірае, снопики зносе, шелеститъ; думавъ, що краде хто; на утро дивиться — усе ціле.

II. Б ѣ Д А.

Приводимое произведеніе, издавна зашедшее книжнымъ путемъ въ Украйну, передается обыкновенно какъ сказка объ одноглазомъ циклопѣ, песиголовцѣ; въ данномъ варіантѣ песиголовецъ является олицетвореніемъ „Біди и , почему мы и сообщаемъ его здѣсь.

„Було собі два брати. Поки були батько і мати, не знали вони, що то таке за Біда. Батько і мати вмерли. „Ходімъ, каже одинъ, брате, наберемо по торбині грошей (а вони були сильно богаті), та підемо Біди шукати". Набрали грошей, скільки донесли. Ідуть тай ідуть, ідуть тай ідуть. Поки були гроші, то зайдутъ було, куплять попоі'сти, выпить, та все питаютъ, де та Біда жіве. Люди й кажутъ: „не знаемо!" Ідуть тай ідуть, ідуть тай ідуть — не стало вже грошей.

„Що ми будемо робить, що грошей не стало? будемъ уже якъ небудь жить, поки знайдемо Біду". Встріли бабу. „Чи не знаете, бабусю, де тутъ Біда живе?"— „Ідіть, каже, дальше, дойдете до двохъ доріжокъ; та
не йдіть на ліву, а йдіть на праву; тамъ буде землянка, а въ тій землянці і Біду знайдете", — баба, мабудь, съ тіеі хати була. Ідуть; дійшли до землянки; входятъ, ажъ тамъ песиголовець зъ однимъ окомъ. „Здрастуйте, дядько!** — „Здрас-туйте" — „Ачи тутъ Біда живе?" — „Тутъ! сідайте на лаві" .

А въ пічі, Господи, якъ палахкотить. Песиголовецъ ходе, та все заглядуе въ пічъ.— „А котрий зъ васъ старшій?" Мовчать... А меншій на більшого і каже: „Отце старшій". Песиголовець взявъ старшого брата, на одну ногу наступивъ, другу взявъ у руку тай роздеръ, далі— у пічъ! А малий сидитъ, злякався тай дума: тутъ і мені смерть буде. А далі каже: „Дядько, я вамъ друге око зроблю; поставте у пічку води, дайте соли і молотка".

— „Спасибі тобі, сину, що ти мені вставишь друге око". Далі зробивъ все якъ той казавъ. — „ Лягайте-жъ, дядьку, на лавці". Той лігъ. Хлопецъ посипавъ сілью ему на лобі, а далі якъ лине окріпомъ, якъ жарне
молоткомъ, а самъ ходу; нема де діться! вінъ межъ вівці; дивиться— на бантині (перекладинѣ) виситъ шкура,— вінъ у ту шкуру тай притаі'вся. Песиголовець сюди, давай его шукати щупаючи, а дали сгарячу давай перекидать вівці черезъ огорожу; всіхъ поперекидавъ и его зъ ними въ шкурі. Той вилізъ, давай утікать та кричать: „Эге-ге, дядьку!".

(Зап. въ селѣ Лебединѣ, Чигиринскаго уѣзда, Кіевской губ., отъ „дівчини" Хіврі Юхименковой въ 1883 году).

III. Мара.

„Мара сама собі,— цуръ і'й, пекъ! (сообщавшая сплюнула) теперъ нема іхъ щобъ ходили" (с. Дружковка, отъ Степухи).

Разсказчица больше ничего не могла или не желала сообщить объ этомъ существѣ. Повидимому, подъ марою она разумѣла привидѣніе, призракъ. Въ иныхъ случаяхъ мара, имѣетъ значеніе кошмара и является въ роли домового — душитъ во снѣ (ср. Потебни „О Долѣ" и пр. 171).

IV. Болѣзни.

Лихорадка, холера, оспа, какъ извѣстно, представляются по народнымъ вѣрованіямъ въ женскихъ образахъ. На Лебединскомъ сахарномъ заводѣ, во время свирѣпствовавшей тамъ тифозной эпидеміи, по ночамъ, какъ утверждаютъ, ходнла женщина вся въ бѣломъ и сѣяла заразу".

V. Недѣля и пятница.

Антропоморфическія представленія Недѣли и Пятницы сложились, вѣроятно, въ сравнительно позднѣйшее время, какъ бы въ объясненіе связанныхъ съ этими днями обязанностей, за невыполненіе которыхъ слѣдуетъ кара.

Недѣля представляется въ видѣ женщины.

1. Недѣля. Іде собі человікъ, поганяе; ажъ іде дівка чи молодица, хто его зна.— „Драстуйте, дядьку" - „Драстуйте!“— „Підвезіть мене" . — „Сідайте, паніматко" , чи якъ вінъ тамъ назвавъ. — „Хто ви такі, відкиля, куди йдете?" роспитуе чоловікъ.— „Я Неділя, чоловічку!" — „Якъ же це такъ, що ви йдете пішки?" — „Бо люди теперъ закону Божого не знаютъ, не глядятъ; вони мене іспекли, ізварили, ізжарили, ізшхварили, посікли, ізъіли!“ Поговорила, поговорила, глянувъ чоловікъ — хто ёго знае, не бачивъ, де і ділась; шукавъ, шукавъ не найшовъ. I видумають, мамочки!" скептически замѣтила сообщавшая".
(Запис, въ с. Лебединѣ, Чигир. уѣ»., отъ X. Юхименковой).

2. Пятница также представляется въ видѣ женщины.

Въ пятницу и подъ пятницу многіе не работаютъ; въ особенности грѣшно прясть: разгнѣванная Пятница жестоко наказываетъ за это. По народному повѣрью (Лебединъ), Пятница прядетъ цѣлую ночь такъ, „ажъ гудё и въ той хатѣ, въ которой пряли подъ день ей посвященный.

Вотъ что еще разсказываютъ о Пятницѣ. „Одна дівка сидитъ підъ пятныцю та пряде. Коли чуе— щось подходе підъ вікно" . — „А ти, дівко, прядешъ?" — „Пряду" , каже. А вона якъ кине у вікно цілий путокъ веретенъ, та й каже: „На-жъ, каже, ці (эти) веретена, щобъ ти усі до світу запряла; а коли не запрядешъ, то не будишъ у світі жить".

Та й пішла собі. Дівка злякалась. — „Що жь мені въ світі Божому робити теперъ?“ дума собі, бо хочъ якъ швидко пряди, а бідьше двохъ або трёхъ починківъ (веретенъ) не напрядешъ. А та, може, штукъ зъ двадцать шпурнула (швырнула) веретенъ. Що тутъ робить? Взяла вони, та мерщій (скорѣе) на одно веретено нитку, на друге нитку, на трете... аби швидче (скорѣе). Намотала всі до одного, взяла
тай викинула за вікно, тай зачинилась (заперлась). Коли де трохи перегодя, приходе Пятница підъ вікно знову. — „А, каже, догадалась, каже, зрозуміла, каше, що зробить! Счастья маешъ, десь вивчилась добре, а то не жила бъ у сьвіті; знала бы ти, якъ прясти підъ пятницю!" А та дівва такъ ниць и впала.
(Запис. мною въ с. Лебединѣ отъ X. Юхименковой. См. .Кіев. Стар.". 1885, 9, 186.).

М. К. Васильевъ.